я, можна сказати, більшу частину свого життя був агностиком.
хоча мене похрестили у дворічному віці, та читаючи різну наукову літературу і книжки, які залишились з радянського союзу, де в кожній писали, що ленін вождь, а ісус міф, і що начебто наука протирічить релігії, я думав, що це справді так, що якщо в мене раціональний склад розуму і логічне мислення, то я начебто зобов'язаний бути атеїстом чи агностиком хоча б, бо як може людина зі здоровим глуздом вірити в речі, які не може перевірити чи досвідчити.
Я навіть діда питався до того, як він помер, чи є рай чи пекло, чи є Бог, однак він або стидався мені щось сказати, або боявся, що кагебісти підслухають чи може була ще якась причина, чому він сказав мені, щоб я не переймався речами, які я не можу перевірити.
Однак коли мій дідусь помер я відчував велику потребу в тому, щоб розібратися, в що я вірю, а в що ні.
Я не міг бути більше агностиком, я мусів збагнути, чи коли мій дідо помер, то його тіло в труні пожеруть хробаки, і на цьому все закінчиться, чи все таки існує рай, пекло, душа, Бог, і на дідовій смерті його життя не завершиться просто так.
Якраз десь в той час я прочитав одну цікаву книжку мартінеллі джованні чому я вірю в потойбічне життя http://www.truechristianity.info/ua/boo … beyond.php і зрозумів, що якщо захочу шукати доказів чи свідчень, то я можу їх знайти.
Більше того, в тій книжці були згадані різні досвіди близької смерті, і початкове скептичне ставлення лікарів, що слухали свідчення людей, що пережили ДБС. І також було згадано, що ставлення лікарів почало змінюватися після того, як одного разу людина, що бачила видіння, мала нульову енцефалограму. До того часу вони пояснювали собі видіння і заспокоювали себе тим, що це, мовляв, мозок, який розкладається, генерує галюцинації і видіння собі сам. Але якщо людина мала нульову енцефалограму, то це означає, що мозок взагалі не працював, а якщо так, то він не міг вигадувати чи генерувати собі галюцинації чи видіння. І тоді вони почали ставитись до свідчень серйозно і записувати їх. Також там була якась людина, що детально розповіла, як відбувалася операція, в якій послідовності, що відбувалося під час операції, хоча не могла цього знати в принципі.
Пізніше, я зрозумів, що для того, щоб вірити, навіть не потрібні такі свідчення людей, що пережили ДБС, бо були спеціальні дослідники атеїсти, що хотіли заперечити життя і воскресіння Ісуса, і коли вони почали реально неупереджено досліджувати факти, то зрозуміли, що Ісус справді жив, і що події, описані в Новому Заповіті, справді мали місце, бо інакше люди б не свідчили про це. Що цікаво, що ті дослідники потім перестали бути атеїстами, після того, як провели своє дослідження. Деяких з них згадують і викликають як персонажів-свідків у фільмі Бог не помер-2.
