Багато новинних сайтів у рядках адреси перекодовують кириличні назви стате́й у латиницю; так само робить і сайт СУМ-11 (причому, транслітерація на сайті словника забезпечує однозначність — на відміну від офіційного англотрансліту). Тобто, якихось нездоланних технічних перешкод для цього не існує. Якби розробники Вікіпедії хотіли, то вже б давно прикрутили до сайту плагін для таких перетворень адреси.

Проте, політика Вікіпедії полягає в тому, щоб подавати назву в адресі тим же письмом, яким написана стаття, а багато браузерів, копіюючи її, перекодовують будь-яке не-ascii та спецсимволи на сумісне URL-кодування. Щоб вікі-посилання було латиницею-26 (лише в якій проблема кодів символів замість символів повністю відсутня), доведеться всю статтю цією латиницею переписати — тим самим спровадивши з української Вікіпедії 90% тих, хто взагалі її читає. Тобто, вирішення проблеми вийде більш витратним, ніж ігнорування її.

Зараз полізу дивитись на той СУМ, але вікі можна мати як в сербів 2ма алфавітами і тоді не буде проблем з лінками.

Гадаю, для самих лише доменних імен апострофи не є чимось критичним, і їх там можна пропускати (в українській мові нема мінімальної пари слів, що відрізнялись би лише апострофом). Проте, якщо це не домен, а назва статті на сайті словникової структури, легко автоматизовувана зворотність перетворень стає принциповою — відповідно, там апостроф, позначений крапкою, стає корисним, а шлях і параметри крапку допускають.

Не знаю, не я казав, що треба всю статтю латинкою переписувати, щоб лінк був латинкою.

Якщо ми триматимемось за неї міцніше, ніж усі решта, і зможемо проіснувати як нація стільки, скільки євреї або хоча б греки, то все буде. Враховуючи, що кирилицею в світі користується менше народів, ніж латиницею, українці мають більше шансів лишитись останніми носіями свого письма, якщо збережуть його в сучасному вигляді, ніж якщо перейдуть на латиницю.

До речі, греки. Як відомо, грецьке письмо стало основою для кирилиці й коптського письма, а раннє грецьке також є ймовірним попередником латинського. Кирилиця надто віддалилася, латиниця виокремилась раніше, ніж грецький алфавіт склався остаточно, а відносно подібне письмо коптів перебуває в не надто сприятливих умовах. Тобто, хоч грецька мова була колись не єдиною мовою, яка використовувала цю ж графіку, подальша еволюція зробила греків єдиними носіями свого письма — просто тому, що протрималися достатньо довго.

А, і так, більшість мов використовує не спеціально сконструйовані для цих мов алфавіти, а адаптовані чужі. Усе розмаїття форм — результат поступової еволюції. Сучасні носії кирилиці читають грецькі малі букви з труднощами — а ще якусь тисячу років тому кирилиця відрізнялась від грецької абетки лише кількома додатковими літерами. І так само, грецьке й арамейсько-єврейське квадратне письмо походять від фінікійського — шляхи яких розійшлися достатньо давно, тому впізнати букви спільного походження майже неможливо. А від того ж стовбура походить і арабиця, і індійські системи письма... Є, звичайно, і приклади спеціально сконструйованого письма: вірменське, глаголиця, корейське — їх справді свідомо створили «з нічого», і навіть відомі імена авторів. Але навіть японська кана є результатом еволюції китайських ієрогліфів, пристосованих для позначення складів.

Ну нарешті хоч хтось перестав вірити в цю казку про 40 років.

Треба не 40 років, а хоча б 400, а краще 4000. І не тинятися подалі від світу, сподіваючись вимерти, а активно працювати над перевагами свого відособлення — наша окремішність має давати нам переваги, і ці переваги можемо створити для себе лише ми самі, взявши відокремленість як бажану умову. Відокремленість — це лише каркас, на якому треба побудувати цілісну споруду самодостатньої нації. Іншими словами, слід подбати про такі умови взаємодії в українському соціумі, коли людина, що не знає інших мов, крім української, взагалі, могла б користуватися в його межах всіма тими ж можливостями, які їй дають міжнародні мови. Мені б хотілося жити в світі, де український програміст міг би собі дозволити не знати ні англійської, ні російської, нічого особливо від того не втрачаючи...

Але добре, увідмінюватись. Увідмінюватись від кого — від себе? Змінивши абетку, ми не зробимо для себе недоступними Ментів і Діснея, зате відмежуємо себе, наприклад, від українського літературного спадку ХІХ-ХХ ст. Доцільніше, можливо, навпаки, розширити українську письмову культуру, ввівши в неї архаїчний елемент, щоб дотягнутися до староукраїнської літератури. Наприклад, повернути в письмо необов'язкові історичні букви (ѣ, ô, ы та інші), які можна не використовувати, але вміти читати необхідно — засвоївши їх із шкільної програми, ми вже не будемо, читаючи староукраїнський текст, сприймати його як неграмотний російський (бо як російський він і не читався). До двохсот років нової української літератури додасться ще дві-три сотні років староукраїнської доби, куди потрапляє й романтизована козаччина.

Або, наприклад, скоропис. Староукраїнський скоропис ми скоріш не читаємо, ніж читаємо — бо скорописний почерк, який вивчають дітки в українських школах, нічого спільного з ним не має. В такому разі, чи не слід би було в рамках увідмінення перейти на цей скоропис замість сучасного рукописного почерку?..

Так а що, власне, є тією традицією в Вашому розумінні? Якщо українська абетка є для українців чужою (з її кацапськими місячним серпиком, кацапською свічечкою і т.д.), то, очевидно, все те, з чим вона нас пов'язує (починаючи з Котляревського й закінчуючи писаниною на цьому форумі), до української традиції стосунку не має... То що лишається?

/del