Yola написав:P.Y. написав:Якщо ми триматимемось за неї міцніше, ніж усі решта, і зможемо проіснувати як нація стільки, скільки євреї або хоча б греки, то все буде.
Ми не зможемо, світ занадто глобалізований і на нас чинять занадто великий, тому нам треба увідмінюватись від інших. Нам ніхто не дасть 40 років ходити по пустелі, у кожній хаті показують Ментів чи Дісней.
Ну нарешті хоч хтось перестав вірити в цю казку про 40 років.
Треба не 40 років, а хоча б 400, а краще 4000. І не тинятися подалі від світу, сподіваючись вимерти, а активно працювати над перевагами свого відособлення — наша окремішність має давати нам переваги, і ці переваги можемо створити для себе лише ми самі, взявши відокремленість як бажану умову. Відокремленість — це лише каркас, на якому треба побудувати цілісну споруду самодостатньої нації. Іншими словами, слід подбати про такі умови взаємодії в українському соціумі, коли людина, що не знає інших мов, крім української, взагалі, могла б користуватися в його межах всіма тими ж можливостями, які їй дають міжнародні мови. Мені б хотілося жити в світі, де український програміст міг би собі дозволити не знати ні англійської, ні російської, нічого особливо від того не втрачаючи...
Але добре, увідмінюватись. Увідмінюватись від кого — від себе? Змінивши абетку, ми не зробимо для себе недоступними Ментів і Діснея, зате відмежуємо себе, наприклад, від українського літературного спадку ХІХ-ХХ ст. Доцільніше, можливо, навпаки, розширити українську письмову культуру, ввівши в неї архаїчний елемент, щоб дотягнутися до староукраїнської літератури. Наприклад, повернути в письмо необов'язкові історичні букви (ѣ, ô, ы та інші), які можна не використовувати, але вміти читати необхідно — засвоївши їх із шкільної програми, ми вже не будемо, читаючи староукраїнський текст, сприймати його як неграмотний російський (бо як російський він і не читався). До двохсот років нової української літератури додасться ще дві-три сотні років староукраїнської доби, куди потрапляє й романтизована козаччина.
Або, наприклад, скоропис. Староукраїнський скоропис ми скоріш не читаємо, ніж читаємо — бо скорописний почерк, який вивчають дітки в українських школах, нічого спільного з ним не має. В такому разі, чи не слід би було в рамках увідмінення перейти на цей скоропис замість сучасного рукописного почерку?..