Так, ніби штучність узагалі щось гарантує. Якихось дефектів автор мови може не побачити чи не надати їм значення. Ось, наприклад, есперанто — проста логічна штучна мова. Яка, однак, через уніфіковані закінчення слів стає незручною для створення поезії (якщо всі слова закінчуються на -о, то все римується з усим, протиставити різні рими неможливо) — щоб обійти цю проблему, в віршах на есперанто доводиться відкидати закінчення (на їх місці ставиться апостроф), але це вже незовсім те есперанто, яким пишеться прозовий текст.

Природність мови плюс яка-не-яка література на ній дає, принаймні, гарантію, що цією мовою можуть користуватися живі люди в різних сферах життя. Так, у будь-якій природній мові є певні моменти, що ускладнюють її вивчення. Але хто взагалі сказав, що простота — це перевага штучних мов, а не технічне обмеження, обумовлене цією штучністю? Спрощення потрібне, в першу чергу, щоб штучну мову могла вивчити людина в дорослому віці. Якщо ж такого обмеження, коли ніхто не вчить цю мову з дитинства, нема, то простота чи складність стає нейтральною ознакою, а більш пріоритетним стає можливість практичного її використання в різних сферах життя (для чого потрібна вже не мова як така (термінологія для різних галузей легко добудовується), а інформаційний продукт на цій мові, клуби за інтересами серед її носіїв, і т.д.). Есперанто як поки що найуспішніша штучна мова може запропонувати спілкування з іншими есперантистами, міжнародну співпрацю через есперанто-клуби і т.д. — але насправді це досить вузька сфера застосування. Якщо ви шукаєте не міжнародного спілкування, а інформації на певну вузьку тематику, то в есперантистів її може і не бути.

Нарешті, складність може становити цінність сама по собі — наприклад, якщо ми хочемо сказати щось незовсім очевидне, приховати в тексті гру слів, зробити текст зрозумілим на певному рівні лише для обізнаних. Там, де ми хочемо позбутися надмірної буквальності, недолік стає перевагою.

З іншого боку, існують і штучні мови, цілеспрямовано зроблені складними. Зрозуміло, вчити іфкуїль заради спілкування нема сенсу — бо з ким? Щоб читати щось на ньому — теж, бо створення текстів достатньо трудомістке (втім, як і читання). Хіба що як мова-головоломка, а ще щоб відрізнятися від людських істот, чий мозок надто примітивний для неї.

Якщо маєте на увазі приховані сенси слів, то в цьому реченні я бачу їх щонайменше три. Не терпите багатозначність як таку? Маєте на увазі вбогість есперанто з його деякою зовнішьою подібністю до іспанської? Чи це натяк на прізвище автора іфкуїля?

Аргументом є не дизайнер і не дизайн, а середовище, куди цю мову буде прищеплено. А це, в першому поколінні, переважно лише любителі штучних мов (якщо авторові взагалі вдалося захопити когось своєю ідеєю) — вони ставлять до мов одні вимоги. Ті, хто використовуватиме її для якихось практичних задач, ставитимуть уже зовсім інші вимоги (есперанто-клуби — це, в першу чергу, середовище спілкування, а вже потім погляд на вивчення мов як на розв'язування кросвордів). Ті, хто погодиться вчити своїх дітей змалку штучній мові — це вже третій тип, і їх буде мало (якщо тільки не буде якоїсь надважливої ідеї, як у випадку івриту, перетворення якого на живу мову стало об'єднуючою ідеєю реального народу). У носіїв, що отримають цю мову з дитинства, причини користуватися нею теж відрізнятимуться від усіх попередників...

А тепер питання: якою має бути мова, щоб у всіх цих носіїв був мотив користуватися нею? Жива мова оперує значно меншою кількістю категорій носіїв (парадоксально, але логічно: категорії носіїв, потрібні на етапі становлення штучної мови, кількісно досить незначні і великої ролі, в масштабах живої мови, не грають). Власне, тому й успішних штучних мов так мало: початкове впровадження мови є задачею не лінгвістичною, а соціальною, а перед живою мовою ця задача взагалі не стоїть. На наступному ж етапі, штучна мова зіштовхнеться з тим же набором проблем, що й природня мова з малою кількістю живих носіїв та досить невеликим культурним спадком.

Якщо вже братися за впровадження мови, то, ІМНО, більш вдячним матеріалом є не повністю штучна мова, а мертва мова з літературою на ній — давньоєврейська (DONE), давньогрецька, латина, аккадська тощо. Якщо порівняти з комп'ютерними мовами, то добре продумана штучна мова — це як новостворена мова програмування з крутими синтаксичними засобами, на якій нічого не написано, все треба робити власноруч, тоді як мертва мова може бути аналогом чогось назразок ФОРТРАНу, де є тонни бібліотек, якими можна користуватися вже. Ймовірно, відродження супроводжуватиметься внесенням певного штучного елементу — проте, оскільки ми хочемо також і зберегти сумісність зі старими текстами, то будь-яке спрощення ризикує стати ускладненням (а можливості носіїв мови не безмежні). У будь-якому разі, відроджуючи мертву літературну мову, ми не залишимо перших носіїв у порожній кімнаті без книжок, де їм не буде чим зайняти себе — а отже, є певна надія, що їм тут сподобається, і вони не потікають.

Як таке сталось, я думав відсотків 60...
https://gs.statcounter.com/browser-market-share

Firefox: press [ F ] to pay respect.

проблєма в тому, що люде сприймають естімейти як зобов'язання закінчити щось за певний час, хоча в процесі ті естімейти можуть змінитись в 10 разів (в більшу сторону, як правило)

Деградує. Я, правда, переважно серіали дивлюся, але там те ж саме. Таке враження, що там половина серій знімається не для глядачів, а для відпрацювання квот (це коли грають чортзна-як, у сюжеті якісь нестиковки, в загальну стилістику серіалу не вписується, зате про поневіряння негрів, геїв і далі за списком). Здається, кон'юнктурщина, за яку колись лаяли радянські фільми й книжки, таки наздогнала і західних митців.

Думки. Є в мене думка, що протягом дня, коли ми робимо, то ми зайняті отією роботою, або домашніми клопотами, а коли лягаємо спати, то на психологічному рівні стаємо ніби вільними, і тоді можемо почати думати про те, що нас самих цікавить, і якщо таких думок є, і вони дійсно цікаві, то ніколи спати, бо хочеться розвинути ті думки до чогось більшого.

Відповідь проста, ви вилазите з нормального розподілення в якийсь бік, от вам і не подобається. Я, от наприклад, взагалі не дивлюсь фільми але багато років, хіба що випадково, а якщо і дивлюсь до щось з клясики.

Може хтось порадить глюкометр?
Поки що схиляюсь до On Call Plus.
Виробництво США, 50 тест смужок коштують приблизно 200 гривень.