Це зветься "параноя".

було таке, або навпаки, після коду емоції напливали та плакала

У кожному з нас живе свій внутрішній санітар, і що більше внутрішнього божевілля, то лютіший санітар, який його стримує. Тому це не паранойя, а просто факт: знаючи свого власного психа зсередини, санітар розпізнає і інших психів, і занотовує, занотовує, занотовує...

Прекрасне чи огидне — річ суб'єктивна, і автори поганого коду зазвичай погано усвідомлюють, наскільки він поганий. Щоб створити щось огидне до сліз для самого себе, мабуть, доведеться ламати себе через коліно ще на етапі написання коду — цілеспрямовано себе ним мучити, підбираючи якомога огидніші алгоритмічні рішення та стиль оформлення. Чи є в цьому сенс? Хіба що кодер хоче покарати себе сам своїм кодом за якусь провину.

Ще можна плакати від безсилля під час відлагодження — особливо якщо помилка не в самому тексті програми, а в бібліотеках, використовуваних компілятором. Але це інше.

..Я програміст, у мене та сама проблема. ТРИВОГА всередині яка заважає спілкуватися і працювати.  Взагалі хто знає таку річ як СДВГ той мене напевно зрозуміє...розумний але завжди не зібраний, особливо у "ці дні" .. тривожний, швидко відволікаюся і інколи заставити і замотивувати себе працювати дуже важко.. ще є і інші недоліки але вони також впливають на соціальну сферу.. З війною сдвг загострилося і тривога підвищилася та я втратив можливість самоорганізовуватися та планувати свій час.. 1) не можу вкластися в сроки 2) можу прокристувати пів дня без причина 3) не можу вчасно заснути і лежу буває до ранку просто...схильність до математики у мене від бабусі а от від мами оце таке - хапаюся за все а привести до ладу нічого не можу.. з війною коротше сталася біда і важко працюю.. почав стресувати ще більше, забуваю якісь деталі і так інше..прийшлося звернутися до психолога через свого знайомого(від там побував тому ще вживав амфетаміни і прибухував трошки.. розвівся з дружиною і пішов у штопор.. хоча теж дизайнер від бога і проекти у нього дуже круті!... (спам видалено) Мені було якось стидно взагалі туди піти я і рахував що прийти і сказати що я програміст але почуваюся ментально як загнаний кінь переляканий.. ну коротше він мене завіз туди де я познайомився з крутими людьми.
Спілкуюся тепер там і після 3 місячних відвідин "тет а тет" тепер мені реально легше стало. Здається вже панічні атаки не докучають і спати став трохи краще але треба відчувати свій організм і всеодно планувати свій графік дозвілля і т.д. Тепер живу по розкладу і наче  трохи розслабився..дайте знати якщо хтось мириться з сдвг. Бо коли я сказав терапевту про це він просто поржав.. і сказав "у всіх нас сдвг від такого життя" і все. жодної помічі. Тепер у мене страховка на роботі, психолог і заняття футболом та зал 1-2 рази в неділю..живеться легше однозначно!

Та необов'язково. Може бути й генетична схильність — те, що когось іншого не травмувало б, людину з певними задатками доведе і до психічних розладів, і до психозу, або ж навіть це може розвиватись незалежно від зовнішніх чинників. До чого тут програмування? Уявімо, один і той же ген чи комплекс генів сприяє як певному психічному відхиленню, так і інтелектуальній діяльності — такій людині буде легко даватись фах програміста (крім, можливо, навиків комунікації), але в неї трохи їхатиме дах.