Усе з вами добре, це суспільство хворе.

Це ви з власного досвіду чи просто провокуєте?

яким чином проблему зніме?

Мабуть передозом московської говірки?

Що робити? Зайнятися чимось, а не паритися якою мовою спілкуються алкоголіки в парку. А якщо реально проблеми, то купіть собі навушники, як бонус гарний настрій від музики

в мене схожа ситуація. намагаюсь просто уникати ситуацій з такими.

Розкажу свою історію:

Батьки розмовляють суржиком. Я теж з суржику починав, але завдяки тому, що багато читав, добре володію українською вже з 3-5го класу.

В школі:
- учнів 90% розмовляло російською, 10% розмовляло суржиком.
- вчителі розмовляли на уроці більшість українською, а поза уроком російською.

В ліцеї:
- 100% учнів розмовляли російською.
- вчителі розмовляли на уроці більшість українською, а поза уроком російською.

В КПІ (ФПМ):
- 80% студентів розмовляли російською, 10% суржиком, 10% українською.
- викладачі в більшості розмовляли російською, хоча ми конспекти писали переважно українською.

На роботі:
- 100% російською

Моє ставлення до російської - негативне. Моє ставлення до людей, які розмовляють російською - нормальне, так як і до людей які розмовляють українською. Українську чути звичайно приємно.

Взагалі хто би там що не говорив, але Київ - російськомовне місто. Зараз трохи ситуація змінюється. І це добре.

Я з Черкащини, виріс у Києві. В моєму випадку, нейтрально лише тоді, коли йдеться про мову росіян в Росії. Що ж до мови українських російськомовних, тут вже є прямий конфлікт моїх інтересів з їхніми, тож умовний російськомовний киянин викликає в мене більшу антипатію, ніж умовний російськомовний москвич.

Насправді розподіл відбувається не за регіоном, а власне за мовним вибором. Живучи в Києві й розмовляючи принципово українською, людина, очевидно, відчуває певну незгоду з навколишньою російськомовністю — інакше їй було б простіше не грузнути в цьому конфлікті з навколишнім світом, а підлаштуватися. І для цього зовсім необов'язково мати західноукраїнське походження (так, у моєму класі принциповою україномоіністю виділялися я та ще один хлопець родом з Сумщини. З такими ж україномовними київськими галичанами спілкуватися, мабуть, не доводилось — здебільшого фігурувала якась із центральних/північних областей, чи навіть киянин в n-му поколінні, далекі предки якого були десь з Переяслава). Центр, я б сказав, не нейтральний — скоріш, неоднорідний, внутрішньо поляризований (між Києвом та Київщиною або Черкасами та Черкащиною різниця більша, ніж між Львовом та Львівщиною або Донецьком та Донеччиною). Також грає роль, що села та райцентри не сприймаються як культурний полюс (як, наприклад, Львів), що лише поглиблює бажання скласти ручки й плисти за течією.

Так от, суть в тому, що я не бачу у Львові якогось конкретного стосунку до кацапської, а все тому, що львів'яни не відчувають того тиску з боку кацапської, як то відчувається в центрі та на сході, і тому дуже часто львів'яни думають - хай базікають, хто як хоче