Так чому не відмовитись від є взагалі?

Зробіть, якщо ви вважаєте, що це легше ніж жити з нинішніми проблемами.

А чому б не на українську?

Тому що на частотній периферії вона особливих проблем не створює (більше того, є кращим варіантом, ніж, скажімо, заміна її диграфом або нерозрізнення Е/Є) — невеличке ускладнення графіки, що трапляється в кожному десятому слові, труднощів не викликає. А от коли літера назразок Є чи Э стає в тексті надто частою, це сповільнює письмо, бо треба відривати руку (тоді як мала́ е пишеться без відриву). З точки зору друкарського набору, Е теж має перевагу перед Є, бо використовується в багатьох алфавітах (не лише кириличних) і здебільшого є в набірній касі в достатній кількості. Зрозуміло, обидва ці аргументи втратили значення в часи комп'ютерного вводу та повсюдного використання юнікоду, але мали значення тоді, коли український алфавіт формувався. Зараз це просто збереження сумісності з попереднім масивом текстів, навчившись читати на прикладі яких, ми відчуватимемо незручності, якщо літери переінакшити — при читанні нам будє вчуватися російський акцєнт скрізь, дє виринатимє літєра Є.

В тренді цілком може невдовзі стати китайська.

Якщо Китай терміново не почне проводити політичні реформи, а жодних ознак цього немає - не стане.  Так само як і з СРСР: поки йшла урбанізація, демографічний тиск на міста дозволяв збільшувати економіку. В Україні зараз 31% сільського населення, в Китаї 36%. Це наш рівень середини 1980-х. Але при цьому у них нижчий пенсійний вік і гірша демографічна ситуація через програму "одна сім'я - одна дитина". Це, звісно, не означає, що Китай прямо зараз завалиться, але їм треба якось виправляти ситуацію.

Тільки от така взаємодопомога в межах нації — специфічна особливість націй-меншин. Якщо ти, наприклад, курд і живеш у Туреччині, то можеш сподіватися на підтримку інших курдів (і курдська мова стає для тебе секретним кодом, що відкриває доступ до курдської мережі взаємодопомоги). Якщо ти турок у тій же Туреччині, то всі навколо тебе турки, і більше взаємодопомоги, ніж у звичайних міжлюдських стосунках, ти не отримаєш (особливого ставлення на всіх не вистачить). Тобто, щоб це працювало для українців на Україні, 99% з них доведеться перестріляти, щоб вони стали повноцінною меншиною, змушеною підтримувати своїх, щоб вижити — але навряд чи це можна буде назвати позитивним зрушенням навіть порівняно з нинішнім станом.

Питання мови для великої нації — це питання організації ефективної інфраструктури. Іншими словами, мова повинна давати перевагу представникові нації, коли він, наприклад, хоче отримати освіту, роботу, здобувати знання, захищати свої політичні права і т.д. Якщо ти не можеш читати підручник з програмування, не вивчивши перед цим іноземну мову, то мовна ситуація в країні грає проти тебе: поки ти вивчаєш іноземну мову, іноземець вже вивчає програмування й швидше починає заробляти. Якщо ти не можеш працювати програмістом, не вивчивши іноземної мови — аналогічно. Якщо ти не розумієш мови юридичних паперів, які підписуєш, то легко можеш втратити свій дім та інше майно, ставши жертвою шахраїв чи недоброчесних комерсантів. Тобто, той факт, що ти володієш своєю мовою, повинен давати тобі фактичні переваги на своїй землі, а відсутність володіння іноземними (якими ти за замовчуванням не володієш) — навпаки, не створювати проблем для тих, хто їх не знає. Якщо це виконується на рівні окремих індивідів, то на рівні всієї нації отримуємо достатньо ефективну людську машину, здатну конкурувати з іншими великими націями.

Українці — нація велика (вже хоча б за рахунок кількості), але поводиться як мала́. Причому, мала й слабка — не зосереджена на внутрішній згуртованості (ми надто великі й товсті для цього), зате готова в будь-який момент зустрічати з хлібом-сіллю перших-ліпших зайд, просто-таки зациклена на питанні, як асимілюватися пошвидше (малоросійство чи малоєвропейство — з точки зору волі нації до самозбереження, приблизно одне й те ж) — навіть якщо окремий українець і може щось для себе виторгувати на цій асиміляції, це продаж себе за безцінь, справжніми ж отримувачами вигоди стають асимілюючі великі нації, що експлуатують український людський ресурс. З іншого боку, коли українську мову розглядають не з точки зору побудови ефективної інфраструктури, а з точки зору виключно «відрізнятися», то що з цим «відрізнятися» робити далі — втекти в гори й ховатися в криївках (усі кількадесят мільйонів носіїв, ага)?.. Тобто, обидві найрозкрученіші стратегії («асимілюватися» й «відрізнятися») виявляються хибними, працюють проти нас.

Я не використовую "букви" щоб програмувати. Тільки скромні залишки мозку і іншу машину навпроти, що з полімерів і металу переді мною.

А ви гадаєте, хтось має? Бо пропонувати те, що не в змозі зробити ніхто - це досить легко, а от зробити...

Латинськими.

Їм не позаздриш у тому сенсі, що у них тепер неміжнародного рівня нема. Це більше не їхня мова, вони тепер з дитинства вчать чужу мову.

Так, але ти її отримаєш на міжнародному рівні. Тебе підтримуватимуть турки по всьому світові. Якщо ти співак, то поширюватимуть твої пісні, якщо ти науковець, то серед інших турків науковців тобі буде легше знайти співаторів і вони радіше посилатимуться саме на твої дослідження. Якщо ти ділова людина, то з турками тобі буде легше домовитись.

Також, турки по всьому світу підтримають свою державу.

Подумав і ні, бо хоча вони й не дуже один одному допомогають, але зато іншим не датуть піднятись, тим самим позбаляючи нації-меншини їхніх переваг, що вигідно для нації-більшини.