frz написав:Чим хто займався у вільний час до ери інтернету
В сусідньому дворі старші від нас підлітки закопали в землю стіл і лавки, далі проводили постійно там турніри з гри в дурня на щалбани шахів. Дідусів на лавочках на головному проспекті міста за цим заняттям бачив постійно, а щоб підлітки - це щось було новеньке.
Лазили через паркан у найближчу військову частину. Там ходили на турніки і бруски. Чомусь в дворах ці причандали були рідкістю. Нас ловив патруль зі службовим псом, але відпускали коли пояснювали про фізкультуру, казали лише ходити нормально через КПП, але там було далеко і лазили далі через паркан.
Бігали на найближчому стадіоні і з одного кола впродовж багатьох місяців дійшли до восьми кілометрів за один раз. Це було непросто через таку банальну зараз причину - вдома нас сварили що й так нема чим годувати, а ще й зганяємо зовсім незайві калорії за таким тупим заняттям (поїхав би в село до родичів копати бульбу натомість).
Збирали металеві кришки від пляшок і в залежності від зображень на них це були наші "гроші", які ми вимінювали на різний непотріб що лежав на антресолях, це був наш "базар" в дворі. Потім один з нас додумався малювати гроші на папері. Так як діяльність центру емісії не була належним чином врегульованою, то скоро наш ринок усвідомив суть інфляції ще до того як дізналися про цей термін.
Будували замки з піску, там були вікна з битого шкла і після цього благоустрою ми туди урочисто приводили квартирантів - ними були слимаки.
В найближчому гуртожитку був вільний вхід і ми там набирали воду в прискалки (в кого був водяний пістолет той був олігархом, зазвичай просто пляшка з-під шампуню із продзюравленою кришкою) аби йти в битву.
Лазили на найближчій недобудові посеред арматур, якимсь чудом постраждалих не було.
В найближчій голуб'ятні під час відсутності власника добудували халабуду і там тусувалися. Потім наше несанкціоноване будівництво було ліквідоване. Але та спільна діяльність цілого двору добре запам'яталася.
Писали повідомлення лівою рукою і відправляли сусідам без зворотньої адреси, на марки не шкодували тих декількох копійок аби все було автентично.
Ходили табунами повитріщатися у магазини для рибалок і мисливців - гроші на такі ножички та інші скарби все одно дуже мало в кого були.
Ходили по залізничних коліях далеко щоб знайти куди вони ведуть, назад йшли коли вже зовсім замахалися йти. Коли їхав потяг, втікали набік лише за декілька метрів від локомотиву, машиніст шалено гудів. Ноги були в мазуті, бо його возили в цистернах і він протікав на колію.
Розклеювали оголошення від опери і за це отримували безкоштовні білети під самою люстрою.
Лазили в підвалах з ліхтариками.
Лазили на дахах.
Кидали тенісні м'ячики хто вище докине і чи докине на дах.
Класична гра м'ячем в "квадрат" - але тоді квадрат був намальований багато де фарбою, а цеглою ледь не на кожному вільному шматку асфальту достатнього розміру.
Скручували два болта і гайку, всередину насипали сірку з головок сірників, на один з болтів чіпляли кульок і зав'язували ізолентою, підкидали щоб впало на асфальт. Мені особисто не прилітало, але чув що декому діставалося болтом в чоло. Звук був класний.
Хто знаходив карбід, той у спрощеному варіанті просто кидав у воду, дуже шипіло і булькало. Складніший варіант - продзюравити металеву банку від напою під назвою "кава" (де кави практично не було, натомість був якийсь ячмінь і різна гидота), насипати туди карбід, плюнути і почекати поки зашипить, тоді в дірку піднести запалений сірник. Бахкало класно.
Коли з тополь нападало пуху, то ходити з запальничкою і його підпалювати.
Ходили телефонувати з таксофонів за допомогою вирізаної лінійки, яку запихали в роз'єм для копійок аби вона ввійшла глибше - таксофон дозволяв телефонувати; або ж робили дірку в копійці і прив'язували за нитку, але часом нитку затискало; це все не мало великого сенсу бо все ж домашні телефони були в багатьох, але було по приколу зателефонувати на шару.
Лінійки згинали і нюхали, якщо в місці згину специфічно смерділо - вони йшли на димовухи, які чомусь виходили саме коли запакувати пластик в папір, підпалити і загасити; тоді в шкільний туалет довго неможливо було зайти.
Продавали газети або ще крутіше - ходили збирати підписку на дорогі журнали. Цим займалися одиниці. Чомусь вважалося чимось з чого будуть інші сміятися. Хоча майже всі були однаково бідні і такий дрібний заробіток суттєво змінював ситуацію навіть для сім'ї.
Це був час коли купа енергії тупо прокакувалася на ці заняття, майже всі з яких були безцільними. Було весело, майже весь вільний час проводили на свіжому повітрі. Хоча свіже повітря поблизу однієї з центральних вулиць - поняття відносне. Але якби тоді було теперішнє розуміння і доступні зараз онлайн інтерактивні курси, то життя би було кардинально іншим. Бо очевидно з цього списку, що шукали хоч щось аби вбити час. Зараз не бачу варіантів як це можна було б у доінтернетні часи переграти. Сухе читання спеціалізованих книжок без інтерактиву мені ніколи не давалося, та й знайти щось толкове, а головне - знати що саме читати і навіщо, ось це було проблемою.
:
