перл на перлі

дескремінація по рилігії, пулітиці, сиксуальній орінтації

дилікотес

сторожили форуму (ні, це не про модераторів)

попилюжка з каски

породія

перезтрибнув

вертайте в зад

нувини

ни дузвуляє чирвоному христу доступ до пулунених

дивітнайцітуго лютуго

Так ні, має бути не «скрізь», а саме з чергуванням за відкритим/закритим складом — перехід О в І в відкритому складі українській мові в загальному випадку невластивий (так, є слова, як «кінець» і «місток», де таке О>І в відкритому складі, але це можна пояснити або вирівнюванням за аналогією, або вставних характером наступної голосної — історично там були напівголосні Ъ, Ь, що перейшли, відповідно, в О та Е, тому склад перед ними ніби як і незовсім відкритий), а відсутність переходу О>І зробить мову схожую на будь-яку слов'янську, крім української. «Кіт, кіта» чи «кот, кота» — не українська, має бути лише «кіт, кота».

Позначати І<О як Ô було заведено в максимовичівці та похідних від неї правописах. Найдовше протримались вони на Закарпатті, де перехід О в І зупинився на проміжній стадії (замість І в цьому випадку там звучить щось схоже на німецьке Ü) — там використання Ô, що позначало окремий звук, було більш виправданим. Ще можна згадати Полісся, де перехід О>І теж зупинився на різних проміжних стадіях (ОУ чи УО, У тощо), де використання такого правопису мало б сенс, але він там не поширився. З точки зору покращення сумісності з українськими діалектами, справді мало б сенс використовувати літеру Ô й читати її відповідно до фонетики діалектів — тоді б слово «кіт» писалось би як «кôт», а читати його носії різних діалектів могли б як «кіт», «кüт», «кут» тощо. Це було б цікаво, але масове використання Ô змінило б вигляд українських текстів досить радикально. У своїх рукописних записах я роблю інакше: позначаю таке І як ı̊ (ставлю кружечок замість крапочки) — так воно і візуально зберігає схожість з загальноприйнятим правописом, і дозволяє відрізнити конкретний етимологічний різновид (І<Ѣ, І<Е та інші етимологічні різновиди теж мають свої позначення, побудовані за схожим принципом).

Взагалі-то, «заболів» зустрічається ще в народних піснях — якщо й русизм, то задавнений, хоча в сучасній літ. мові ненормативний. У мене вдома ще казали «засла́б», «слаби́й».

«Карб'юратор», «б'юрократія» та інше «п'юре» — взагалі-то, закономірна українська вимова. Губні приголосні, з точки зору орфоепії, в українській мові м'якими не бувають, тож перехід після них пом'якшуючих йотованих у відокремлені — це просто втілення цієї теорії на практиці. Те, що в орфографічній нормі навіщось впровадили фонетично невідтворювані сполучення букв — проблема правопису, а не вимови, якою звичайні люди без спеціальної освіти володіють від природи. Звісно, орфографічна норма вимагає писати «карбюратор», але читати це слово так, як воно пишеться, може бути помилкою вже з точки зору орфоепії. При цьому, однак, «карбюратор пишемо — карб'юратор читаємо» ніде прямим текстом не сказано. Коротше, укладачі правописної норми не порадилися з фонетистами, тому вийшло щось ось таке.

Свого часу був дуже здивований, що слово «меньче» пишеться як «менше». Сприйняв це як виняток, який слід запам'ятати, хоча дорослі, чию вимову я засвоїв, схоже, самі не усвідомлювали, що вимовляють слово не так, як пишуть.

У ХІХ ст. ще багато хто писав «міні», починаючи з самого Шевченка (щоправда, рукописи свої він писав ярижкою, тому слово там виглядало трохи інакше).

У словнику слово є (і відповідь на stackexchange посилається на нього), ніяких приміток про розмовність, застарілість чи інші обмеження там нема. Тобто, принаймні в 1970-х «вибачатися» було цілком нормативним.

Ще на тему недоконаної пари до «придбати». В українській мові є ще одне доконане дієслово, утворене від того ж недоконаного «дбати», але іншим префіксом: «занедбати». Так ось, недоконана пара до «занедбати» утворюється за ще іншою моделлю: «зане́дбувати». Якщо застосувати її до «придбати», то отримаємо «при́дбувати» (напр., «Мої сусіди регулярно при́дбують нові телевізори, а старі викидають»). Але так вже точно ніхто не говорить. Мабуть.

А взагалі, реальна потреба в цьому недоконаному дієслові, очевидно, пов'язана з тим, що частина потоку думок у багатьох носіїв української мови йде російською. Якщо російською можна сказати чи подумати «приобретают», і робиться це досить регулярно, то автоматично виникає питання, як це сказати українською. Якби сучасні українці були повністю монолінгвами, то, ймовірно, сама думка з цим дієсловом у такій формі не виникла б.

Після обмірковування я дійшов висновку, що "придбавати" потрібне в дуже рідкісних випадках, переважно зумовлених канцеляризмами. Без нього цілком можна обійтися.

  Слово придбати не має теперешнього часу. Чому? Бо описує не процесс а подію. Події можливі в минулому та майбутньому. тому "придбавати" не має сенсу.
Натомість купувати описує саме процес, а купити описує подію. Купити не має теперешнього часу.

Якщо це повторювана дія, то недоконані дієслова описують і їх (напр., «Я ходжу по покупки раз на тиждень»).

З точки зору податківця, придбання чогось раз у житті кожного платника податків, якщо цих платників багато, справді може виглядати як повторювана дія. Або ж це прояв презумпції незадекларованих придбань — податківець готується до того, що платник щомісяця придбає́ нову квартиру, але нічого не декларує.