У хорватів та північних росіян є лише ятевий ікавізм (як у «хліб», але не як у «кінь»). Розвиток І на місці О — характерна українська риса, в інших слов'янських цього нема. Дещо схожі перетворення (пов'язані з довгими голосними) можна знайти в чеській мові (зокрема, перехід довгого О в Ů; поява нового І в чеській також присутня, але на місці U (чого нема в українській) та Ѣ (на відміну від української, лише в частині випадків). У поляків, до речі, там не -ов, а -ув (польською пишеться -ów — розвиток, аналогічний чеському, але, на відміну від чеського Ů, польське Ó остаточно збіглося в звучанні з U).
Якщо брати архаїчні українські діалекти, ятевий ікавізм не сформувався на Східному та Середньому Поліссі («У північних (поліських) говірках у наголошеній позиції найчастіше вживається дифтонг [ie], а в частині говорів — монофтонги [ɪ], [e], [ê]. У ненаголошеній позиції трапляються [e] або [ɪ] з твердим попереднім приголосним, порівняймо: діед — дедóк, дидóк.» — вікі). Несформований ікавізм на місці О — Полісся, Закарпаття (східнополіські дифтонги, закарпатське ü). Тобто, в якійсь мірі, український розвиток голосних нагадував чеський, але розрізнення голосних за довжиною недосформувалося чи зникло, фонетична система пішла далі в напрямку зближення і-подібних звуків різного походження й протиставлення їх И та Ы, котрі збіглись у вимові.
Ну а так, розвиток І на місці інших звуків — явище не таке вже й рідкісне. Взяти, для прикладу, англійську, де E може читатися як [iː].