з одного боку, мова трохи та й впливає на свідомість і в мене на це є живий приклад. є в мене знайомий з Луганська, так от укр мову в них вела нормальна вчителька, що зуміла їх навчити своєму предмету, і той чувак стояв у свій час на майдані в рідному місті, і зі мною спілкується українською доволі непогано, як для жителя сходу. паралельному класу їхньої школи не так пощастило з викладачем мови, і вони, звичайно, хилились до ЛНР і рашки.
ще була ситуація десь рік назад, а то і більше, що посол з рашки просив переписати документи російською, щоб було йому зрозуміліше, хоча, чорт забирай, він жи посол, і повинен знати мову країни, в яку він преться, бо інакше це вже просто некомпетентність і його спокійно можна звільнити. але що наші зробили? правильно, переписали. фейспалм
що вже казати, що телебачення, газети, викладання, та навіть менюшки в кафешках повинні бути виключно українською
ну і як ти будеш розмовляти на українській, коли твоє оточення російське?
з іншого боку, читала я про культуру Данії: маленька країна, де датською розмовляє населення трохи більше Києва, в яких книжки для навчання англійською, американське телебачення (хоча фільми датською є, але попит на них не дуже великий), а ще наплив англомовних туристів (хоча там є бувають німці, голанці і трохи інших національностей) і це робить англійську для них другою рідною - вони володіють нею дуже добре. але не зважаючи на таку її популяцію (може навіть і престижність), зайди в будь-яку кафешку, і там всі галдять датською. і валюта в них даська крона, хоча могли перейти на євро, вступивши в союз
тому мені здається, що справа не в мові та її поширенні, а в свідомості людей, їхньому бажанні робити для блага собі, а не присмикнутись до когось сильнішого і відразу стати в шоколаді. якщо вибити з мізків що "їм всі винні", а щоб нормально жити для треба щось зробити, то потім мова і сама прийде без пропаганди
а на старше покоління треба взагалі забити, в ідеалі заборонити їм голосувати та якось брати участь у формуванні майбутнього, бо в них тільки повернення союзу на умі, а своє вони вже віджили, і їхній голос це ще одна перепона на шляху у молоді

це надто по-варварськи - обмежити права цілком достатньо
можна ще ввести тестування на адекватність: якщо психічне здоров’я в порядку, то громадянин отримує допуск до голосування

Cyan
Ідея обмеження несвідомих в плані голосування звичайно хороша, але якщо навіть на вибори не всі приходять, то на тести тим більше прийдуть одиниці. Ну хіба що тією таки гречкою їх заманювати.

Ета хвашизм 

*те відчуття, коли скоріше за все при такій схемі виявишся в рядах неадекватів*

Маленька, і з цього випливає потреба в іноземній мові, здатній забезпечити данцям те, чого не може їм дати рідна мова (для країни розміром з Німеччину зі своєю мовою це було б менш прийнятно). Якщо датська мова почувається при цьому комфортно, то не в останню чергу завдяки тому, що Данія ніколи не перебувала під владою англомовних метрополій (а отже, є ніші, куди англійська мова так і не змогла проникнути).

Щодо мови й свідомості — не стверджуватиму, що з першого обов'язково випливає друге, але певна кореляція існує — приблизно як між холодом і пневмонією (тобто, дехто може і в ополонці побовтатись, і стане від того тільки здоровішим, а комусь і невеликого вітерця достатньо, щоб потім довго лікуватись). Якщо говорити про Донбас, насправді там людей з проукраїнськими й проросійськими поглядами приблизно однаково, і ще приблизно стільки ж «ні за тих, ні за тих». Ніби нормальний розподіл, але цього достатньо, щоб сусідня держава могла вести війну на цій території, користуючись власною військовою перевагою і нейтралізувавши опір місцевих патріотів силами місцевих же сепаратистів. Тобто, для оборони території необхідно мати лояльну більшість, тоді як «приблизно порівну» — найбільше, що можна витиснути з переважно російськомовної області. Теоретично, українська держава могла б завоювати прихильність донбасців якимись економічними плюшками, але для цього треба 1) ці плюшки мати і 2) мати бажання ними ділитись — за обома пунктами наша держава пролітає. Втім, справжню любов за гроші не купиш — любов до Батьківщини так само ірраціональна...

Щодо російськомовних патріотів. З одного боку, об'єктивно вони існують (в нинішніх обставинах було б дивно, якби їх не було). З іншого, перед ними стоїть нелегка задача бути максимально схожими на росіян і при цьому ненавидіти росіян всіми фібрами душі — в умовах війни це можливо, в міжвоєнний період (коли саме й відбувається підготовка до війни) це складно. Тобто, за відсутності зовнішньої загрози в цьому середовищі можливе перетікання з патріотів у нейтрали чи сепаратисти — світогляд змінити просто, декому для цього достатньо посваритись із якимось селюком чи подивитись відео з Фаріон.

Звичайно, ще є русифікований Київ, який нікуди від'єднуватись не збирається. Але ж вибачте, це столиця, якій нема сенсу від'єднуватись від України, на якій паразитує. Тобто, кияни мають до сепаратизму імунітет. Погано лише те, що їхній спосіб життя є зразком для наслідування решти регіонів, де невинна київська російськомовність уже цілком може дати паростки сепаратизму. Такий собі нульовий пацієнт, що всіх навколо інфіковує, а сам не страждає.

Найгірше, що пряма заборона російської мови цю тенденцію не зупинить (скоріш, викличе зворотню реакцію), а тактику м'якої українізації ніхто впроваджувати не збирається (ні держава Порошенка, що займає по-кучмівськи апатичну позицію в мовному питанні, ні націоналісти, що більше вишкіряються своєю дутою радикальністю, ніж справді щось роблять), та й робити це треба довго й методично, щоб мати видимий результат. По-сталінськи раціональне рішення (масово розселити прикордонних східняків по україномовних областях, а на їх місце заселити західняків, щоб тримали оборону) навряд чи можливе в ХХІ ст. Отже...